ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Щороку 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна.

Його відзначення встановлено в Україні згідно з Указом Президента України від 17 листопада 2000 року № 1245/2000 «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні».

Друга світова війна – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Упродовж
21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а
від 22 червня 1941 року вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років (в німецькій історіографії отримала назву Східного фронту). У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.

Бої цієї війни є одними з найбільш масштабних у воєнній історії ХХ століття. Війна супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп людей, депортаціями тощо. Близько третини усіх загиблих у Другій світовій війні припадає на німецько-радянський період.

Офіційна кількість утрат з боку Німеччини протягом Другої світової війни становить 13 млн осіб.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українська земля понесла надзвичайні втрати. За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5 – 4 млн українців, у партизанських формуваннях – від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА – понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8 – 10 млн, демографічні – 10 – 13 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

Історію найкривавішої в історії людства війни зафіксовано у наукових працях, архівних і музейних документах, фотографіях, плакатах воєнного і повоєнного часів, у спогадах учасників, а також відтворено у художніх, літературних творах, кінострічках. На честь героїв споруджено пам’ятники та обеліски.

На фронтах німецько-радянської війни боролися з ворогом наші земляки, з яких: 20 чоловік нагороджено орденами Леніна, 103 – орденами Червоного Прапора, 972 – орденами Червоної Зірки, 561 – орденами Великої Вітчизняної війни, понад 350 чоловік – орденами Слави. П’ятьом нашим землякам присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Я. Х. Кольчаку, І. М. Самбурову-Фолкуяну, С. Г. Коршуновичу, П. М. Свірьопкіну, А. П. Артеменку.

Імена всіх визволителів назвати не можна, однак ми вклоняємося їхньому подвигу, вони назавжди залишаться в історії рідного краю. Головне, щоб про них пам’ятали, бо саме ця пам’ять передається із покоління в покоління, не даючи померкнути славі тих героїчних подій. Про вознесенців-визволителів пишуть книги та пісні, розказують легенди, їм присвячують кінострічки.

За матеріалами, наданими Дніпропетровською обласною державною адміністрацією