До Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулась працівниця з проханням надати роз’яснення щодо підсумованого обліку робочого часу та його застосування.

Інформуємо, що відповідно до ст. 61 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підсумований облік робочого часу запроваджується на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях (далі - підприємствах), а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або тижнева тривалість робочого часу. Порядок застосування підсумованого обліку робочого часу передбачено у Методичних рекомендаціях щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19.04.2006 р № 138. У Методичних рекомендаціях викладено умови та порядок застосування підсумованого обліку робочого часу з урахуванням чинного законодавства. Методичні рекомендації може бути використано підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів виробництва. В окремих галузях господарства може бути розроблено методичні рекомендації з урахуванням специфіки їхнього функціонування. Питання про запровадження підсумованого обліку робочого часу може бути врегульовано у колективному договорі. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку. При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації. Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого статтями 50 та 51 КЗпП України.

За змістом статті 50 КЗпП України визначається на законодавчому рівні граничні тривалість робочого часу.

За загальним правилом вважається, що робочий час — це час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати трудову функцію відповідно до трудового договору і законодавства про працю.

З цього визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов’язків і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

Стаття встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами.

Також варто враховувати, що ст. 50 КЗпП України не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб’єктів, що виникли на підставі даного трудового договору. Як втілені у правову форму трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у межах яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин.

Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в кожному окремому випадку цієї норми.

При цьому нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год на тиждень, крім працівників, щодо яких законодавством встановлено скорочену тривалість роботи.

Виходячи з виробничих потреб роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективному договорі може встановлювати з урахуванням характеру і умов праці тривалість роботи протягом дня за підсумованим обліком робочого часу до 12 год робочого часу на зміну. Не рекомендується встановлювати подовжену тривалість робочого дня на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. При складанні змінних графіків роботи та визначенні тривалості робочої зміни роботодавець та виборний орган первинної профспілкової організації підприємства повинні враховувати характер і умови праці, коли перевтома працівника може становити загрозу життю та здоров’ю як самого працівника, так і його оточення.

Обліковий період установлюється у колективному договорі підприємства. Він охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді. Обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. В окремих випадках застосовуються інші облікові періоди - декада (10 календарних днів місяця), квартал, півріччя, рік тощо.

Розроблення графіків роботи: особливості При підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша ст. 59 КЗпП України), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст. 70 КЗпП України). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга ст. 59 КЗпП України). В окремих випадках тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку може бути скорочена, але не менше, як 12 годин на добу. На умовах, визначених колективним договором, невикористані години щоденного (міжзмінного) відпочинку підсумовуються і можуть бути надані як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового періоду.

Час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно з табелем обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період.

Час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважають надурочним (оплачують відповідно до ст. 106 КЗпП України). Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період не є надурочною роботою.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові й неробочі дні (ст. 73 КЗпП України) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними й оплачується в подвійному розмірі.

У разі якщо за характером виробництва неможливе додержання законодавчої норми робочого часу в установленому обліковому періоді й неминуча необхідність надурочного робочого часу, графіки роботи (змінності) повинні розроблятися з таким розрахунком, щоб норма надурочного часу не перевищувала 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП України).

При підсумованому обліку робочого часу змінна робота, як правило, триває в нічний час. Тому на такі роботи відповідно до ч. 1 ст. 55 КЗпП України забороняється залучати:

вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП України);

осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України);

інші категорії працівників, передбачені законодавством.

Робота інвалідів у нічний час, у т.ч. і при цілодобовій змінній роботі, можлива лише за їх згодою та за умови, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.ст. 55, 63 та 172 КЗпП України).

Щодо перерви для відпочинку і харчування ст. 66 КЗпП України визначено:

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Ст. 66 КЗпП України визначає надання та використання перерви для працівників з метою відпочинку та харчування.

Слід зазначити, що мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена. Її визначення відноситься до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови.

Проте не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. У більшості випадків середня тривалість цієї перерви складає одну годину.

Щодо оплати роботи у нічний час ст.108КЗпП України визначено, що робота у нічний час (стаття 54КЗпП України) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Отже, нею передбачено, що мінімальним розміром підвищеної оплати роботи у нічний час (доплати за роботу у нічний час) є 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за весь час роботи у нічний час.

Нічним часом відповідно до ст. 54 КЗпПУкраїни є час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Слід зауважити, що інші розміри оплати у нічний час ст. 108 КЗпП України допускає можливість встановлювати в генеральній, галузевій, регіональній угодах або в колективному договорі.

Згідно ч. 3 ст. 106 КЗпП України у разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді. Також підлягають подвійній оплаті робота у святкові дні і неробочі дні (визначенні ст. 73 КЗпП України). Порядок оплати праці у ці дні передбачено ст. 107 КЗпП.

Відповідно до вимог п. 11 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138, у разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищуюсь цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі.

Тому під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.

Валентина БАБКІНА,

головнийдержавнийінспектор

Головного управління Держпраці

у Дніпропетровськійобласті