Місто Синельникове виникло в середині ХІХ століття, як селище Павлоградського повіту Катеринославської губернії на землях, подарованих царським урядом генералу І.М. Синельникову, фавориту імператриці Катерини ІІ. Нащадки можновладця – його спадкоємці дозволили збудувати на своїй землі залізницю при умові, що станції будуть носити прізвище генерала. У 1868-1869 роках збудовано залізничні станції, які дістали назву від імені власника землі - станції Синельникове-Ю (тобто південна-І) та Синельникове- Є (Єкатеринославська -ІІ).
Залізниця дала поштовх для індустріалізації міста. І вже у 1895 році було збудованно нове паровозне депо та почали працювати вагонні майстерні – нині – рефрижераторне вагонне депо.
У 1903 році пущено завод на базі ковальсько-пресової майстерні Броніслава Яцкевича, який згодом буде націоналізовано і отримає назву “8-й державний завод”. Поряд піднімався на ноги малий і середній бізнес – відкривалися олійниці, крупорушки, млини, банки.
В роки громадянської війни через своє зручне розташування місто 14 разів переходило від рук одних ворогів до інших. Та у 1917 році в Синельниковому було встановлено Радянську владу.
У 1921 році Синельникове стало містом і центром повіту Катеринославської губернії , а з 1923 – центром Синельниківського району. Починають розвиватися соціальні структури: у 1922 р. відкривається перша лікарня, у середині 30-х –зۥявляється ринок, стадіон, будуються школи №1,3 , залізнична школа.
У 1929 році “8-ий державний завод” став називатися заводом ім.Комінтерну.
Чорною плямою у книзі історії міста є події 1932-33 років, які забрали життя багатьох мешканців міста. Переживши жахливу трагедію, Синельникове продовжує активно розвиватися, і вже у 1938 році отримує статус міста.
Восени 1941 року на землю прийшли нові господарі – німецькі окупанти. 23 місяці і 18 днів земля стогнала від розривів снарядів, гуркоту танків, сліз матерів. Гітлерівці закатували і стратили в місті та районі 832 чоловіки. На примусові роботи до Німеччини під час окупації було вивезено 4847 чоловік, з них 158 неповнолітніх. В Синельниковому в діючу армію під час війни було мобілізовано 4 тис. чоловіків. Майже 8 тис.земляків загинуло на полях боїв. Більше ніж 1,5 тис. синів та дочок Синельниківської землі закатовано в концтаборах.
Мир на Синельниківську землю прийшов 21 вересня 1943 року завдяки мужності та героїзму жителів міста, співвітчизників у складі 6-ї армії- частини сил 25-ї гвардійської стрілецької дивізії (полковник Білютін К.В.), 26-го гвардійського стрілецького корпусу (генерал-майор Фірсов П.А.), 12-ї армії – 333-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Голоско О.М.), 66-го стрілецького корпусу (генерал-майор Купріянов Д.А.), 17-ої повітряної армії – частини сил 288-ї винищувальної авіаційної дивізії (полковник Смирнов Б.О.) та 1-го змішаного авіаційного корпусу (генерал-майор авіації Шевченко В.І.).
Майже 4 тисячі синельниківців захищали Вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни, в місті діяло підпілля. Понад 2500 чоловік нагороджені орденами і медалями. Уродженці Синельникового підполковник Никоненко Яків Тихонович, гвардії капітан Бараболкін Дмитро Федорович, старшина Щабельський Іван Петрович, старшина Трушев Іван Филимонович удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Великі зміни сталися у післявоєнні пۥятирічки – у місті зۥявилося електричне освітлення, паровозне депо увійшло до переліку 300 найкрупніших депо СРСР, швейна фабрика стає головним постачальником шовкових та шерстяних плащів на Україні. Побудовановий новий ресорний завод, який суттєво змінив інфраструктуру міста. Стрімко зростають житлові масиви, відкриваються дитячі, шкільні та медичні заклади, відкриваються обۥєкти торгівлі, працює міський транспорт.
Розвивається і північна частина Синельникового. В 1961 році побудовано консервний завод, з 1964 – починає працювати новий фарфоровий завод, з 1972 – комбікормовий завод.
Активно розвивається і культура. У 1956 році в місті створено хорову капелу, у 1957 – клуб “Родина” заводу ім.Комінтерна , у 1962 - дитячу музичну школу, будується новий кінотеатр на 400 місць (1958). Активно видається міськрайонна газета “Ленінські заповіти”, яка веде свою історію з 12 вересня 1930 року.
У 1979 році Синельникове набуває статусу міста обласного підпорядкування і у 80-х роках має досить розвинуту структуру міського господарства.
Економічна криза з початку 90-х мала дуже негативні для міста наслідки. Крім підприємств залізниці, майже всі підприємства почали занепадати. Росло безробіття.
Проте, перебудувавши свою економіку, більша частина підприємств з часом вже поліпшила свій фінансовий стан, що, в свою чергу, дало змогу поповнити міський бюджет і продовжити роботи по благоустрою Синельникового.
Сьогодні інфраструктура міста включає підприємства залізничного транспорту, автотранспортне підприємство, побутові, комунальні, енергетичні та промислові підприємства, розвинуту торгівельну мережу та сферу послуг.